Нетлінна завжди…
У кожної нації є свої співці-провидці, в серця яких, мов у могутній океан, вливаються всі радощі і болі, мудрість і прагнення народу. Усе, що переживав український народ у минулому, по вінця наповнило «добром нагріте серце» Тараса Шевченка.
Вже традиційно березень – це час, коли нація українців вклоняється великому Кобзареві.Студенти Путивльського педагогічного коледжу вплітають в вінок слави Україні суцвіття свого таланту. Справжнім святом музики і поезії, акторської майстерності студентів став літературний конкурс-гра «Ось де, люди, наша слава!». Авторські поезії із збірки «Титан духу», що прозвучали для глядацької аудиторії, - це те, чим переповнені наші легені, це п’янкий аромат рідних степів, це музика душі, поклик серця.
Любов до своєї Батьківщини, любов до рідної мови – поняття, невіддільні одне від одного, вони завжди живуть у серцях людей, які шанують історію власного народу, його культуру. Мова наша українська – це золотий запас душі народної, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменування народом українським.
Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою...
Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії...