ВІДЛУННЯ ПАМ’ЯТІ (інформаційна година до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту)

   Сьогодні ми з вами згадаємотрагічні сторінки світової історії, які ми маємознати, пам'ятати, і ні в якому разі не забувати. Адже це наша історія, на помилках якої ми з Вами навчаємося, щоб не повторити їх у майбутньому. Сьогодні ми дамо відповіді на питання:
   ― Що таке голокост?
   ― Хто є винуватцем однієї з найтрагічніших сторінок історії єврейського народу?
   ― Чи був Голокост на території України?
   ― Яка трагедія Бабиного Яру?
   27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянська армія звільнила в'язнів концтабору Освенцим (Аушвіц-Біркенау). Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту був заснований у 2005-му році спеціальною резолюцією ООН.

    Голокост - (гр. спалений цілком) загибель значної частини єврейського населення Європи (понад 6 млн) протягом 1933-1945 pp. У роки війни нацистами було створено 22 табори смерті. Один із найвідоміших і найстрашніших - Освенцим (Аушвіц).
   Один із найважливіших напрямів гітлерівського терору в роки війни визначався расистською теорією нацистів. Винищення «неповноцінних» народів та етнічних груп стало основною лінією Політики Берліна на Сході Європи. За цією теорією «вищою расою» проголошувалися німці - нащадки арійців, а всі інші нації - «неповноцінними». Залежно від того, якою мірою нацисти визнавали націю наближеною до «арійської раси», залежала подальша її доля. Євреїв, ромів (циган), слов'ян та сотні інших націй нацисти вважали ворожими «вищій расі» й планували їхнє винищення чи перетворення на рабську робочу силу. Території, на яких проживали «неповноцінні», з точки зору нацистів, народи, проголошувалися «життєвим простором» майбутнього «тисячорічного Третього Рейху» й мали бути заселені німецькими колоністами.
   Правом володіти землею нацисти наділяли лише німців «арійського походження», які зможуть довести документально чистоту своєї «арійської» крові щонайраніше від 1800 р. Політика щодо сім'ї визначалася, як і в Італії, необхідністю заохочення народжуваності, адже А. Гітлер планував не лише загарбницькі війни, а й масове заселення окупованих територій.
   Євреї, які становили менше 1% населення Німеччини, були проголошені чи не головними ворогами диктатури. Нацисти поставили за мету вилучити «неарійців» (євреїв) з громадського життя (нацистське тлумачення «неарійців» передбачало осіб, що мали батьків чи дідусів євреїв). Євреям було заборонено займатися громадськими справами, викладати в школах і університетах, практикувати лікарями, стоматологами і юристами, в їхніх паспортах ставили спеціальні позначки й усім жінкам дописували ім'я Сара, а чоловікам — Ізраїль.
   Загалом у 30-х pp. було прийнято понад 400 законів і постанов проти євреїв. У Німеччині процес витіснення євреїв з економічного, політичного і культурного життя тривав п'ять років. Дітей виганяли зі шкіл, а студентів з вищих учбових закладів.
   У 1939 р. А. Гітлер власноруч підписав наказ про проведення евтаназії («легкої смерті»), під дію якого підпадали всі, чиє життя було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хвороби шкіри, очей, вуха, хворі на гемофілію, епілепсію, туберкульоз.
   Комуністок і соціалісток, пацифісток, ромів, єврейок також примусово стерилізували. Упродовж 1934-1939 pp. від примусової стерилізації постраждали 320 тис. осіб.
   1 квітня 1933 р. було організовано по всій країні «бойкот єврейських магазинів і товарів». Через 10 днів було оприлюднено декрет, який привласнив євреям статус «неарійців». Євреїв виганяли з держустанов, шкіл і університетів, медичних закладів, засобів масової інформації, армії і судових установ. Нацистська пропаганда створювала з них образ «внутрішнього і зовнішнього ворога», винуватого у всіх бідах країни.
   Власників примусово зобов'язували передати їхні підприємства і фірми «арійцям». Чоловікам і жінкам вписувалося в паспорт «Ізраїль» або «Сара». Після приєднання Австрії було створено спеціальне бюро для здійснення «добровільної еміграції євреїв» на чолі з начальником «єврейського відділу». У листопаді 1938 року світ був вражений подіями так званої «Кришталевої ночі». У ніч з 9 на 10 листопада було спалено або зруйновано всі 1400 синагог Німеччини, розграбовано єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврея було убито, кілька тисяч поранено, десятки тисяч відправлено до концтаборів.
Із вересня 1941 р. всі євреї в Німеччині зобов'язані були носити спеціальну позначку - зірку Давида.
    Напередодні Другої світової війни Німеччину покинуло понад 300 тисяч євреїв. Більш інтенсивним темпам еміграції перешкоджали високий ступінь асиміляції німецьких євреїв, неможливість масового виїзду до інших держав, а також у підмандатну Палестину через відмови британської влади їх прийняти.
   Поневіряння єврейського населення в Європі розпочалося після захоплення Польщі, де під контролем нацистів виявилося понад два мільйони громадян цієї нації. Було створено спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах. Найбільшим в Європі було Варшавське гетто, створене наприкінці 1940 року. Тут 500 тисяч євреїв - третина населення міста - були розміщені на вулицях. Недолік продовольства, хвороби та епідемії, непосильна праця вели до величезної смертності.
За німецькою армією, що наступала, рухалися спеціально створені чотири «айзацгрупи» (дві з них діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», зокрема євреїв. Вже у перші місяці війни відбулися масові страти євреїв у Литві, Білорусі та Україні.
   На проведеній 20 січня 1942 конференції в передмісті Берліна Ванзеє, підготовленої Гейдріхом і Ейхманом, було прийнято план «остаточного вирішення єврейського питання» зі знищення євреїв 33-х країн Європи, для чого на території Польщі створювалося шість таборів смерті (у Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжеці і Освенцимі). Головним з них став Oсвенцим, де загинуло 1,1 млн євреїв з 27 країн. У жовтні 1941 року недалеко від Освенцима було побудовано ще один табір — Біркенау. Таким чином було створено свого роду комбінат із винищення людей.
   У Біркенау було споруджено чотири крематорії, кожен зі своєю газовою камерою. І кожна така пара (газова камера і кремаційна піч) здатна була знищити близько тисячі життів на день! Що й відбувалося з жорстокою методичністю, починаючи з літа 1942 року аж до осені 1944 року.
   Особливо інтенсивно «працювали» машини смерті в 1943-1944 роках, коли винищення євреїв в Освенцимі прийняло масовий характер.
   До Освенцима направляли не тільки євреїв, але і поляків, російських військовополонених, а також циган і політичних в'язнів зі всієї Європи. У багатьох таборах існували сформовані з в'язнів музичні капели, як це пізніше описала Естер Бежарано, котра грала в такому оркестрі в Аушвіці: «Ми мали грати під час прибуття поїздів, з яких людей гнали прямо в газові камери», їм грали так зване «Танго смерті», яке мало звучати під час маршів і тортур, під час страт і копання могил. А також в'язнів поміщали в спеціальні холодильні камери і проводили над ними досліди з переохолодженням і штучним заморожуванням. Для випробування нових медичних засобів спричинювали різні захворювання: малярію, висипний тиф, інфекційну жовтяницю і т. інше. На живих людях перевіряли вплив на організм отрут і дію запальних бомб.
   Друга Світова війна була трагедією для українських євреїв. На превеликий жаль, Голокост не обійшов і Україну. За даними, наведеними в засобах масової інформації, на окупованих ворогом територіях колишнього Радянського Союзу було знищено 2.5 мільйони євреїв.
    Нацистський смерч понад три роки душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них — півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка — штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою. Страшним символом Голокосту стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 p.)
   29 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру почалися масові розстріли мирного населення міста — за два дні було вбито 33 771 тис. євреїв (не рахуючи дітей до 3-х років, яких розстрілювали, але не рахували).
   Німецька армія окупувала Київ 19 вересня і з наступного дня спеціальні підрозділи СС почали підготовку виконання наказу Гітлера про знищення усіх євреїв і радянських офіційних осіб. Перший розстріл відбувся 27 вересня — було знищено 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, що розташована поблизу Бабиного Яру. Цього самого дня німецьким комендантом міста було видано наказ усім євреям разом з речами з'явитися 29 вересня з документами і цінними речами в збірний пункт біля Бабиного Яру для евакуації.
   Зранку 29 вересня понад 30 тисяч євреїв прибули на північну околицю Києва невеликими групами. їх розстрілювали по 30-40 осіб і скидали в рів. Після того як він наповнювався 2-3 рядами тіл, мертвих присипали землею. За два дні у Бабиному Яру було розстріляно 33 771 людина. Наступні розстріли євреїв відбулися 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941 року.
   За даними, за три роки у Бабиному Яру було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Крім того, у Сирецькому концтаборі, де утримувалися колишні комуністичні активісти, підпільники і військовополонені, за роки війни загинуло понад 25 тис. осіб. Коли почався відступ німецької армії з території СРСР, нацисти намагалися сховати сліди злочинів - їм вдалося ексгумувати частину тіл і спалити їх, але залишилися численні свідки і криміналістичні докази розстрілів мирного населення Києва.«Будь проклятий той, хто зважиться забути, будь проклятий той хто сказке нам Прости!» — від усього серця проголошує М. Бажан над Бабиним Яром у Києві.
   Табір смерті Освенцим сьогодні став Державним музеєм Аушвіц-Біркенау. Його створено для того, щоб світ пам'ятав про звірства нацистів. Це був найбільший комплекс, де здійснювалося масове знищення людей. Сьогодні Аушвіц - місце паломництва, куди щорічно приїжджає до півмільйона людей. Переважно це поляки, американці, німці, але більша частина з них — євреї. Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто, яке розпочалося 19 квітня 1943 року. До його річниці щорічно відзначається День пам'яті євреїв - жертв нацизму та героїв Опору. Повстання тривало кілька тижнів, майже всі його учасники загинули зі зброєю в руках. Успішним було повстання і втеча кількох сотень в'язнів з табору смерті Собібор на чолі з радянським військовополоненим, євреєм А. Печерським. Збройний опір і пагони в'язнів існували і в Мінському, Каунаському, Білостоцькому і Віденському гетто. Єврейські партизанські загони і групи загальною чисельністю близько 30 тисяч людей боролися проти фашистських зайд у лісах Білорусії, Литви та України. Півмільйона радянських євреїв воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни.
    Виступаючи 14 листопада 1941 року по радіо, прем'єр-міністр Англії Уїнстон Черчіль сказав: «... Ніхто не постраждав жорстокіше, ніж єврей, на тіло і душу якого випало невимовне зло гітлерівського порочного режиму. Єврей прийняв на себе перший удар нацистського наступу на принципи свободи і людської гідності. Він ніс і несе на собі тягар, який може виявитися непосильним. Однак ... він не втратив волі до опору. Безсумнівно, в День Перемоги страждання єврея і його роль у цій боротьбі не будуть забуті». А в липні 1944 року, у доповіді про Аушвіц, Черчіль заявив: «... Немає сумнівів, що це найжахливіший злочин, вчинений в історії цього світу, і його було скоєно наукової машиною номінально цивілізованих людей ..., однією з провідних націй Європи. Зрозуміло, що всі пов'язані з цим злочином, ... здійснюючи бійню, мають бути відправлені на смерть».
   Сьогодні наше покоління немає лише акцентувати увагу на страхіттях Голоксту. Ми не можемо його відчути всім єством, як ті, хто вижив у страшні лихоліття. Ми маємо винести уроки.
   «Допоки жива людська пам'ять, трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану. У ті часи понад півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами .
   Рекомендуємо вашій увазі літературу вітчизняних та зарубіжних авторів про Голокост.

      Бібліотекар Надія РАДІНА