ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ, КОЛЕДЖЕ МІЙ...

   5 березня коледжанська спільнота зібралася у святковій залі на урочистій імпрезі з нагоди 104 річниці від дня народження Путивльського педагогічного фахового коледжу.
   У межах людського життя - це ціла вічність. У межах історії - вік поважний і солідний, сповнений досвіду, традицій, злетів та падінь... Історія ж коледжу є предметом гордості всіх, хто в ньому працює й навчається, хто сіяв добре, вічне протягом століття, хто вбирав зерня любові, якими засівав власну ниву життя.
   Ось і перегорнуто ще одну сторінку книги історії коледжу.

 Та сьогодні сум і сльози застеляють радість. Адже день за днем ми втрачаємо виплеканих у наших стінах синів і дочок, що відлітають у вирій, з якого, на жаль, не повернуться вже ніколи. Урочистості розпочались з хвилини вшанування пам'яті Героїв-випускників, що полягли, боронячи рідну землю. Юні обличчя назавжди закарбуються в наших серцях. І це найтрагічніша сторінка в історії коледжу.

   Та життя людське тече стрімко, як струмок, підростають нові покоління, і вони продовжують писати велику книгу життя Альма-матер. Про це зазначила Світлана Ковальова, директор Путивльського педагогічного фахового коледжу, у своїй вітальній промові.
   Усім присутнім у залі студенти 1 курсу, групи "А", Тетяна Загребельна, Софія Білоцерковська та студент 3-А курсу Богдан Тищенко дарували улюблені сучасні українські пісні.

   Слова привітанння лунали й від здобувачів освіти 3 курсу, групи Є Людмили Дзиціни, Софії Капіної, Ганни Анодіної, які представили лірично-музичну композицію "Від сонця денного ясніший".
   А от справжнім сюрпризом для глядачів стали відверті слова випускників.
   Наш коледж білим ясним птахом летить в майбутнє, далечінь.
   І благородним легким махом
   Зриває в житті букет пір'їн