Від вченого до політика

   (до 140-річчя від дня народження Дмитра Івановича Дорошенка (1882-1951), українського політичного діяча, історика, публіциста, літературознавця, бібліографа)

   Історія України... Її писали живі люди. Нерідко дуже цікаві, непересічні люди. Про одного зі знаних українських істориків ХХ століття сьогодні й піде мова.
   Нащадок старовинного козацького роду Дмитро Дорошенко народився 8-го квітня 1882-го року у Вільні. Він навчався у Варшавському, Петербурзькому та Київському університетах.
   Ще студентом Дорошенко почав друкувати свої публіцистичні та наукові статті в українських виданнях Галичини і Наддніпрянщини.

    У Катеринославі він викладав історію у Комерційному училищі, видавав часопис “Дніпрові хвилі”, був заступником голови товариства “Просвіта” та секретарем Архівної комісії, редагував зібрання творів Шевченка.
   У Києві Дорошенко вчителював. Був секретарем “Просвіти” та Українського наукового товариства і редагував його видання.
   Що цікаво: Дмитро Дорошенко був не лишень редактором, а й співавтором перекладу одної із шевченкової повістей “Прогулянка з приємністю і не без моралі”. І тут виявився не лишень його науковий, а й літературний хист.
  Дорошенко написав першу популярну працю про Липинського під псевдонімом Забаринський. Після цього виходить його “Історія України”. Дорошенко був перший великий історик, який сказав, що саме держава, державні інституції є такою самою звичайною формою розвитку українського етносу, українського суспільства, як і в інших суспільств: Польщі, Росії, Чехії і інших східнослов’янських народів.
   З постанням Української Народної Республіки він вступив до партії соціалістів-федералістів. Потім з посланням Гетьманату він став одним з гетьманців, членом уряду, був міністром закордонних справ.
   Дорошенко входив до Революційної української партії і Товариства українських поступовців і був співзасновником Української партії соціалістів-федералістів.
   У квітні 1917-го року він був обраний до Центральної Ради.
   Петроградський Тимчасовий уряд призначив Дорошенка крайовим комісаром на окупованих російською армією землях Галичини і Буковини.
   У серпні Дорошенкові було запропоновано сформувати та очолити Генеральний секретаріат як крайовий орган Тимчасового уряду, проте він відмовився.
   20-го травня 18-го року Дорошенко став міністром закордонних справ Української держави. Він домігся ратифікації Берестейського мирного договору країнами Четвертного союзу, організував розбудову дипломатичних представництв України.
   Дмитро Дорошенко був не лишень українським міністром, він ще був ефективним міністром на всіх напрямках своєї фахової діяльності.
   Після перемоги повстання проти гетьмана Скоропадського Дорошенко викладав у Кам’янець-Подільському університеті, а згодом виїхав на еміграцію. Він став співзасновником Союзу хліборобів-державників, проте невдовзі зосередився на науковій роботі.
   Вчений викладав у Варшавському університеті, Карловому університеті у Празі, Колегії святого Андрія у Вінніпезі та в Українському вільному університеті у Відні, Празі та Мюнхені. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, очолював Український науковий інститут у Берліні та Українську вільну академію наук.
   Дорошенко написав понад тисячу праць з історіографії, історії культури та історії церкви, роботи про Костомарова, Антоновича, Міцкевича, Шевченка, Куліша, Леонтовича та Петра Дорошенка, спогади про події 1901–1920-х років.
   Він одним з перших подивився на історію України як на процес розвитку української державності, а написана ним “Історія України” для шкіл перевидавалася 5 разів.
   Дмитро Дорошенко помер у Мюнхені 19-го березня 1951-го року.
   Дорошенко справді автор визначних праць з історії України, зокрема, йому належить двотомна праця “Історії України”. Він написав тритомну “Історію України” з 1917-го по 1923-й рік, яка була видана уже в еміграції.
   Крім того, важливою науковою роботою “Огляд української історіографії”, яку він написав на початку 20-х років.
   Дмитро Дорошенко був нащадком славного українського козацького роду. Цей рід дав у 17-му столітті Україні двох гетьманів. Менш відомого Михайла, хоч саме про нього йдеться в тій знаменитій козацькій пісні, де “Попереду Дорошенко веде своє військо, військо запорозьке, хорошенько”, і славетного Петра дуже неоднозначного, дуже трагічного, але безумовного українського державника, людини, яка, безумовно, палко любила Україні, хоч і стала з волі лихих обставин одним із символів Руїни, яка спіткала нашу державу на початку останньої чверті 17-го століття.
   Дмитро Дорошенко народився в іншу епоху. Народився поза межами України та, власне, Україна тоді, духовна Україна існували скрізь, де були українські колонії по університетських центрах.
   Праці Дмитра Дорошенка, наближали перетворення Української радянської соціалістичної республіки на незалежну Україну.
   Бібліотека коледжу рекомендує до уваги читачів книги Д.І.Дорошенка.

Бібліотекар Надія РАДІНА