«ГОЛОДОМОР – ЧОРНА СПОВІДЬ МОЄЇ ВІТЧИЗНИ»

«Ні труни, ні хрестів І ні тризни!

Прямо в яму, На віки-віків!

Чорна сповідь Моєї Вітчизни

І її затамований гнів»

А. Листопад

Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

Так, 24 листопада в коледжі була  проведена година-реквієм «Голодомор – чорна сповідь моєї Вітчизни».

 Захід почався зворушливою піснею «Свічка» у виконанні студентки 4 курсу, яка присвячена усім загиблим під час голодомору. На заході присутні згадали про жахи голоду 1932-33 років, про загибель мільйонів людей, про трагізм, який ховається за словом «голодомор».

Для присутніх було презентовано медіа-вернісаж «Голод 33-го», на якому були представлені архівні документи, ілюстровані матеріали та спогади очевидців тієї страшної трагедії.

Смуток огортає душу, коли вчитуєшся й осмислюєш рядки архівних документів, вислуховуєш сповнені печалі розповіді очевидців Голодомору, штучно створеного в Україні. Але правду про це повинні знати всі, якою б гіркою вона не була. Учасники заходу переглянули відеофільм з елементами хроніки про передумови створення штучного голоду в Україні. Студенти по черзі зачитували хвилюючі спогади очевидців Голодомору. Наприкінці заходу присутні вшанували пам’ять померлих хвилиною мовчання.

         Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам’яті, як одна з найстрашніших сторінок минулого, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

Голодомор

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимили до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору.

-Греби, нічого людям не лишай!..

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Д. Білоус