23 травня ДЕНЬ ГЕРОЇВ

   Інформаційний дайджест
 

   23 травня в Україні відзначають День Героїв — борців за свободу країни, починаючи від лицарів часів Київської Русі і до учасників Революції Гідності, бійців АТО/ООС на Донбасі, нинішніх захисників України.
   Ідея пам’ятної дати, яка б вшановувала борців-героїв, зародилася в національно-визвольному русі під час Другої світової війни. Її запровадили постановою другого Великого збору ОУН у квітні 1941 року. Згодом День Героїв відзначала українська діаспора. У незалежній Україні День Героїв 23 травня стали відзначати здебільшого після нападу росії у 2014 році.

День Героїв Української Революції

   У квітні 1941 року в Кракові відбувся Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів. Саме він на десятиліття вперед визначив шлях боротьби і політичні напрямні революційно-визвольного руху українського народу.
   Згідно з політичними постановами Збору, ОУН визначила метою боротьби «Суверенну Соборну Українську державу, визволення поневолених москвою народів Східної Європи й Азії, новий, справедливий лад на руїнах московської імперії».
   «Єдиним шляхом до осягнення наших цілей — є Українська Революція в московській імперії СССР — у парі з визвольною боротьбою поневолених москвою народів під гаслом: „Свобода народам і людині!“» — йшлося в документі.
   Окремими постановами саме цього Збору було затверджено герб організації — тризуб із мечем, прапор — червоно-чорний, вітання — «Слава Україні!» і відповідь — «Героям Слава!». А також обов’язкові для всіх членів організації свята: Свято Соборності 22 січня (день проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР у 1919 році), Свято Героїв Революції 23 травня (в пам’ять про загибель засновника ОУН, полковника Армії УНР Євгена Коновальця) і День боротьби 31 серпня (на честь звільнення Києва від більшовиків військами УНР та ЗУНР у 1919 році).

   Як бачимо, День Героїв від початку був символічно прив’язаний до боротьби проти московської колоніальної імперії. Тобто вшановував українських вояків та воячок — борців за Суверенну Соборну Українську державу — лицарів княжої доби Руси-України, що протистояли ордам Боголюбського та інших князів залісся й ординських васалів, козаків Гетьманської доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, УГА, ОУН, УПА. Вшановує він також Героїв Небесної Сотні та сучасної національно-визвольної московсько-української війни. Адже кінцева мета боротьби — ліквідація московської імперії та новий справедливий лад на її руїнах — ще не досягнута.
   23 травня 1938 року в центрі Роттердама співробітник нквс Павло Судоплатов вручив провіднику ОУН Євгенові Коновальцю коробку шоколадних цукерок із вибухівкою, яку прикрашав український орнамент. Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула. Так, внаслідок радянської спецоперації, про перебіг якої інформували особисто сталіна, загинув один з лідерів українського визвольного руху.
   Уранці 23 травня 2014 року добровольчий батальйон «Донбас» потрапив до засідки російських терористів під Карлівкою на Донеччині. Внаслідок боїв майже половина захисників зазнала поранень різного ступеня тяжкості, а п’ятеро Героїв загинули.
   Серед полеглих був Олег Ковалишин («Рейдер») — активний учасник змагань з історичної реконструкції та боїв із застосуванням середньовічної зброї, редактор української Вікіпедії та учасник Революції Гідності. 16 квітня 2014 року Олег у своєму блозі повідомив, що записався добровольцем у батальйон «Донбас».
   «Я знав Олега як бійця середньовічного бою, — розповідає голова правління Всеукраїнської федерації середньовічного бою, молодший сержант ЗСУ Олексій Лялюшко. — Коли я був молодий, я з ним зустрічався завжди у фіналах. Тому я дуже добре його пам’ятаю. А також пам’ятаю, що він завжди був людиною, яка любила Україну. І коли почалася війна у 2014 році, він виявився не тільки бійцем на ристалищі, на рингу, а бійцем по духу. Пішов захищати Батьківщину, хоча багато хто навіть не міг повірити, що він це зробив. Але коли ми дізналися, що він пішов, ніхто не здивувався. Він був бійцем. Бійцем і загинув».

   Під час бою «Рейдер», встигнувши ліквідувати одного противника, був затиснутий бойовиками у вузьке приміщення на заправці і відстрілювався до останнього. Йому запропонували здатися, але він відмовився. Незважаючи на поранення від вибуху, «Рейдер» вів прицільний вогонь, відволікаючи на себе увагу ворожих сил. Усвідомивши, що живим добровольця не взяти, його укриття обстріляли з підствольних гранатометів. Тіло обгоріло повністю, його впізнали на відео лише за окулярами…
   Указом Президента України № 97/2021 від 12.03.2021 року Олег Ковалишин посмертно був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
   2021 року побратими Олега Ковалишина започаткували щорічну відзнаку для редакторів української Вікіпедії, що має назву «Вікімеч» і вручається «за внесок у Перемогу України в інформаційній війні».
   Сьогодні, в День Героїв, засновники нагороди — Інститут Національного Розвитку та Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка — оголосили імена лауреатів. Ними стали: Максим Огородник, який за період широкомасштабного російського вторгнення започаткував понад 1200 статей, значна частина з яких присвячена подіям і учасникам російсько-української війни, зокрема, військовослужбовцям, які отримали звання Герой України. Максим Гаврилюк, який має значний внесок у висвітлення звитяги українських Героїв у російсько-українській війні, вшанування пам’яті загиблих воїнів.
   Користувач: Долинський, який створив та постійно редагує багато статей про учасників Визвольних Змагань (Армія УНР, УСС, УГА, УВО, ОУН, Карпатська Січ, УПА), а також про учасників нинішньої війни.
   Ініціатор відзнаки — Микола «Крук» Кравченко (20.05.1983 — 14.03.2022) — кандидат історичних наук, ідеолог Азовського руху, учасник російсько-української війни від 2014 року, редактор української Вікіпедії з липня 2019 року. Загинув внаслідок ворожого обстрілу з БМ-21 «Град» в селі Горенка Бучанського району Київської області. «Крук» вважав, що «всі війни нашого часу — гібридні. Чим більш інформаційною стає епоха, тим більш важливою у війні стає невійськова складова. Перемога в головах може наблизити Перемогу на фронті швидше, ніж власне бойові дії. Україні для Перемоги потрібні скоординовані зусилля цілих колективів».
Під час широкомасштабного вторгнення 23 травня загинув ще один Герой України…
   Саме лауреат  відзнаки «Вікімеч» імені Олега «Raider» Ковалишина Максим Огородник створив у Вікіпедії статтю про полеглого в День Героїв, 23 травня 2022 року, біля Білогорівки 24-річного солдата 14 ОМБр Юрія Ковальчука.

   Командир відділення батареї протитанкових керованих ракет «Стугна-П», уродженець Ковеля на Волині, солдат Юрій Ковальчук вміло відбивав усі ворожі атаки, проявивши героїзм і незламність, до останнього залишився на бойовій позиції й загинув унаслідок артилерійського обстрілу.
   8 липня 2023 року Указом Президента України № 416/2023 Юрію Ковальчуку посмертно за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
   Усіх Героїв крізь покоління об’єднує щира любов до рідної землі, до України. Любов, що більша за життя.
   Сьогодні ми вшановуємо тих, хто несе в собі дух сміливості, жертовності та патріотизму. Таких героїв поміж нас багато, в різних куточках нашої країни. Вони захищають нашу землю, нашу свободу та незалежність. Це вояки на передовій, які з ризиком для власного життя борються за мир і безпеку наших родин. Це волонтери, які невпинно допомагають військовим, надаючи необхідну підтримку та допомогу. Це медики, які рятують життя і лікують поранених. Також серед наших Героїв є люди невійськових професій, які віддають усе, щоб допомогти постраждалим від війни, Кожен з нас може своїми діями та вчинками зробити свій внесок у перемогу над агресором. Наближаймо Перемогу та Мир разом!
 
Герої не вмирають,
А десь за хмарами живуть,
До нас летять з небес снігами,
Весною зливами впадуть.
Герої не вмирають,
Проллються в матерів слізьми.
І в коси сріблом уплітають
Свій біль і муку назавжди.
 
Герої не вмирають,
Ми зустрічаєм їх у снах.
Вони за нами теж сумують,
Ми їх оспівуєм в піснях.
Герої не вмирають,
Це наша пам'ять, наша суть.
Своє життя, що обірвалось,
У наших віршах доживуть.
                        Зоя ЖУРАВКА

   Додатково з матеріалами можна ознайомитись в бібліотеці.